Регіональні інноваційні програми



бет1/7
Дата12.07.2016
өлшемі0.75 Mb.
#195259
  1   2   3   4   5   6   7

Enhance Innovation Strategies, Policies and Regulation in Ukraine - EU Project EuropeAid/127694/C/SER/UA


Регіональні інноваційні програми
Попередній огляд регіональних інноваційних програм в ЄС” (зміст підготовлено Нікосом Мароулісом)
Досвід підтримки регіонального інноваційного розвитку в державах-членах ЄС

Вступ

Метою цього звіту є висвітлення досвіду 27 країн ЄС (EU27) стосовно програм регіонального інноваційного розвитку та відповідних заходів, надання прикладів «найкращої практики» та гострих проблем і складнощів, що є спільними для всього ЄС стосовно формування регіональної політики ДТРІ та її впровадження. Більше того, в цій статті робиться спроба надати відповіді на запитання щодо того, яким є ефективний ступінь децентралізації у перехідній економіці, які саме стратегії відповідають різним типам регіонів (залежно від їх економічної структури) та яким чином регіональна політика формується у 27 регіонах ЄС.

В додатку надані приклади регіональних програм у галузі досліджень та інновацій, а також приклади урядових структур, задіяних у впроваджені політики щодо досліджень та інновацій у окремих регіонах.
Регіональна політика ЄС у сфері досліджень та інновацій
Протягом останніх двадцяти років інноваційний розвиток став центральним питанням як на регіональному рівні, так і в промисловій політиці на рівні ЄС. На протязі цього періоду інноваційна політика змінилась: від лінійної моделі та моделі слідування успішним прикладам вона почала використовувати більш динамічну модель, яка заснована на характеристиках регіональних та національних інноваційних систем (Франц і Тріппл, 2004 р.).

Підхід «Регіональна інноваційна система» представляє переваги прийняття до уваги сильних та слабких сторін різних сторін - учасниць програм (підприємств, дослідницьких центрів, інш.), кластерів, мереж та їх взаємодії між собою\ зв’язків, що існують в самому регіоні та поза його межами (на національному та міжнародному рівнях), застосовуючи систематичний підхід.

Більше того, до 1990 років інноваційна політика фокусувалась на створенні інфраструктури досліджень та розробок, фінансовій підтримці інновацій для окремих кампаній та трансфері технологій.

Ця політика дуже часто нехтує здатністю кампаній до абсорбування знань та до зовнішньої співпраці, здатністю до менеджменту та організаційними здібностями МСП. Поступово акцент зміщувався на високі технології, промисловість, засновану на інтенсивному використанні нових знань, розбудову дослідницької бази, привабливість глобальних кампаній, стимулювання створення дочірніх кампаній та генерації знань. На додаток до цієї фрагментованої політики інтервенції більш систематизовану політичну стратегію було розроблено задля подолання «систематичних» невдач регіональних систем, які заважають обігу знань та технологій, та інституціональних, організаційних та мережевих елементів Регіональної інноваційної системи (РІС).

В даному розділі буде приділено увагу в основному регіонам, в яких стикнулись із складнощами у своїх намаганнях досягнути середнього рівня, притаманного ЄС взагалі, та розглянуто стратегії, розроблені, для досягнення цієї амбіційної мети. Цей розділ стосується менш розвинених регіонів із значною потребою у інвестуванні через їх порівняно невелику здатність абсорбувати державні фонди, спрямовані на розвиток інновацій.

Проблеми цих регіонів дуже часто пов’язують із фундаментальною відсутністю базових інноваційних можливостей у місцевих фірм, а також із відносною нестачею регіональної автономії у прийнятті рішень та недостатньою довірою між різними акторами інноваційних систем.

В наступних трьох підрозділах ми зробимо висновки щодо основних проблем/ викликів, з якими стикаються представники трьох типів регіональних інноваційних систем. Маємо підкреслити, що така сегментація на три типи «проблематичних» чи «неефективних» регіональних інноваційних систем не є вичерпною, а ці три типи не є взаємовиключними. Однак, задля того, щоб мати можливість підсумувати політичні стратегії, підготовлені у відповідь на ці проблеми регіонів, а також визначити напрямки політики ЄС у нещодавньому минулому відповідним чином, така сегментація є необхідною1. На додаток ми пропонуємо приклади спеціальних заходів/програм, які вважаються найкращими варіантами вирішення вищезазначених проблем. Приклади надано щодо всіх трьох типів регіонів. Детальний опис програм надано у Додатку 7.3 – «Обрані заходи для регіонів».

На додаток до синтезу досвіду від регіональної інноваційної політики в країнах ЄС, який надано в цьому звіті, читач може знайти більш повну інформацію стосовно політики, яку прийнято в 19 регіонах ЄС, на веб- сайті проекту ERAWATCH2.



Регіони першого типу – Регіони, що знаходяться на периферії

Цей тип регіонів часто характеризується переважанням традиційних галузей промисловості та низьким рівнем сектору послуг в сфері технологій з низьким рівнем показників досліджень та розробок, інноваційної продукції та процесів та середнім рівнем доходу, який є нижчим за показники національного рівня. Також, в такому регіоні домінуючою в місцевій економіці є доля МСП, тоді як кластери та мережі є або слабкими, або взагалі відсутні. Це призводить до обмеження взаємодії між учасниками регіональної інноваційної системи. Інноваційна діяльність місцевих учасників обмежена впровадженням інновацій, які стосуються лише процесів виробництва. Університети та дослідницькі організації, які базуються в цих регіонах, є або слабкими, або зосереджені на наданні низького рівня кваліфікації через прив’язаність до традиційного сектору промисловості в місцевій економіці. Накінець, організації з трансферу технологій, якщо і присутні в такому регіоні, то є майже неефективними. До регіонів, що відносяться до цієї категорії, можливо включити Корсіку (Франція), Балеарські острови та Андалусію (Іспанія), Західний Уельс (Великобританія), Західну Македонію (Греція) та Калабрію і Апулію (Італія). Наступна таблиця підсумовує напрямки вдосконалення політичної стратегії, які було прийнято в більшості країн ЄС задля того, щоб прибрати причини неефективності впровадження інновацій в регіонах першого типу.



Таблиця 1: Регіони першого типу – Периферійні регіони

Сфери політики

Цілі політики

Розподіл повноважень між національними та регіональними органами влади

Стратегічне орієнтування регіональної економіки

Посилення та вдосконалення регіональної економіки. Це впроваджується методом проведення форсайтингових досліджень, програмами RIS / RITTs та ініціативами із впровадження найкращих прикладів, таких як «Передові регіони в Європі» (Innovative Regions of Europe).

Зазвичай, поєднання двох – національної та регіональної ініціатив. Однак, поступово політика щодо ДТРІ в ЄС починає формуватись чи базуватись на пропозиціях від регіональних органів влади та кола зацікавлених суб’єктів такої діяльності.


Покращення методів управління дослідженнями та розробками

Заходи з підвищення обізнаності. Покращення можливостей надання освіти та здійснення управління (організаційні та технологічні заходи). Вдосконалення стратегічних та інноваційних можливостей МСП. Це, в основному, впроваджується через проекти форсайтингу, програми RIS / RITTs та ініціативи із впровадження найкращих прикладів, таких як «Передові регіони в Європі» (Innovative Regions of Europe).

Створення середовища, що є дружнім по відношенню до створення інновацій

Вдосконалюючи відкритість до впровадження інновацій

Це складає основний обов’язок національних урядів, оскільки він вимагає законодавчого втручання у такі сфери як обкладання податками, управління правами інтелектуальної власності, впровадження заходів по створенню нових венчурних фондів, підприємств, etc.

Зростання людського капіталу (ресурсів)

Покращення освіти на регіональному рівні шляхом покращення навичок працівників у технічній сфері, сфері інжинірингу та менеджменту. Заохочення впровадження програм з мобільності персоналу.

На національному та регіональному рівнях. Однак, втручання на регіональному рівні (за виключенням автономних регіонів) обмежується законодавством в сфері освіти, яка в більшості країн визначається центральним урядом. Регіональна влада зазвичай сприяє мобільності та фінансує створення відділів в Університетах та дослідницьких центрах у галузях, які відносяться до регіонального сектору економіки.

Створення мереж, спільне розміщення та заходи із створення кластерів

Встановлення загального інтересу у співпраці та посиленні співпраці в існуючих мережах (за їх наявності).

Приєднання підприємств до кластерів та дослідницьких організацій, які розташовані поза межами регіону.



Програми по створенню мереж можуть бути як національні, так і регіональні. Національні ініціативи зазвичай мають місце, коли кластери перетинають адміністративні межі регіону.

Трансфер знань і технологій до підприємств

Створення потужностей по трансферу технологій в кількох організаціях, де створюється нове знання (університети). Відповідність таких знань потребам даного регіону.


Регіональні ініціативи, зазвичай, покривають створення інкубаторів та інноваційних центрів, тоді як національні ініціативи, як правило, покривають розробку більш спеціалізованих дослідницьких центрів та організацій.

Співпраця державних дослідних організацій з приватним сектором у сфері проведення наукових досліджень

Навіть у країнах з автономними регіонами, спільні програми співпраці державного і приватного секторів у галузі ДТРІ плануються і впроваджуються національними органами влади.

Підтримка досліджень на державному рівні

Створення державних дослідницьких організацій поза межами ВУЗів (університетами). Залучення національних дослідницьких організацій до створення виробничої бази економіки.

Більшою частиною – національна, за винятком автономних регіонів в деяких країнах – як, наприклад, землі в Німеччині.

Фінансова підтримка наукових досліджень і розробок в приватному секторі

Підтримка великих фірм, які бажають розмістити потужності по проведенню наукових розробок і досліджень в регіоні.

Запровадження програм, спрямованих на розвиток МСП.



Така політика підтримується національною владою та державними організаціями, які зацікавлені у підвищені інвестиційної привабливості FDI .

Інші заходи

Зосереджено увагу на підсиленні наявних сильних сторін регіону

Головним чином, національна політика стосовно законодавчих ініціатив та великих інфраструктур.

Джерело: Адаптована автором таблиця №2 у статті Тодтлінга Ф. та Тріппла М., (2004).

Деякі приклади заходів/ програм для регіонів першого типу в ЄС надані в Додатку 7.3.



Регіони другого типу – регіони із застарілою промисловою базою та депресивні регіони

До цієї категорії зазвичай належать регіони із застарілою промисловістю в процесі реструктуризації та із середнім рівнем доходів населення (в порівнянні із національним рівнем доходів), середнім рівнем людських ресурсів та здатністю створювати нове знання (рівень - від середнього до вищого), яке, однак, швидко застаріває.

Ці регіональні сектори економіки знаходяться під домінуючим впливом великих фірм, обмежених вузькими технологічними рамками, які також здійснюють вплив на стабільність зростання інноваційних процесів. Середня і вища освіта та курси підвищення кваліфікації в цих регіонах часто зорієнтовані на традиційні сектори та технології, тоді як бракує сучасної кваліфікації та освіти при вирішенні технічних та управлінських питань. В таких регіонах часто розташовані багато численні організації з трансферу технологій з окремою спеціалізацією, діяльність яких, однак, є суворо скоординованою, крім того вони не підтримують необхідних зв’язків з місцевими фірмами. Регіони, які належать до цієї категорії: Емілія Роману (Італія), Подласкі та Мажовецке (Польща), Верхня Австрія (Австрія), Ломбардія (Італія), Шотландія (Великобританія) та Саксонія (Німеччина). Нижченаведена таблиця визначає основні напрямки політики змін, яку було прийнято в більшості країн ЄС для того, щоб скорегувати неефективність регіонів другого типу.
Таблиця 2: Регіони другого типу –із застарілою промисловістю та регіони у занепаді

Сфери політики

Цілі політики

Розподіл повноважень між національними та регіональними органами влади

Стратегічне орієнтування регіональної економіки

Відновлення регіональної економіки та заохочення появи нових компаній та інвестицій.

Загалом, це впроваджується методом проведення форсайтингових досліджень, програмами RIS / RITTs та ініціативами із впровадження найкращих прикладів, таких як «Передові регіони в Європі» (Innovative Regions of Europe).



В більшості випадків це - ініціативи на національному рівні. Однак, політика ДТРІ в ЄС все більше починає формулюватись чи базуватись на пропозиціях регіональних органів влади та зацікавлених сторін.

Покращення методів управління завдяки науковим дослідженням та розробкам

Встановлення систем форсайтингу та контролю за якістю ресурсів.

В залежності від типу країни в умовах регіональної автономії.

Створення середовища, що є дружнім по відношенню до створення інновацій

Збільшити відкритість до інновацій в МСП-секторі. Покращити законодавчу структуру для підприємств та нещодавно створених компаній.


Основний обов’язок національних урядів, оскільки він вимагає законодавчого втручання у такі сфери як обкладання податками, управління правами інтелектуальної власності, впровадження заходів по створенню нових венчурних фондів, підприємств, etc.

Зростання людського капіталу (людських ресурсів)

Підвищення регіонального рівня вищої освіти. Підтримка отримання освіти на протязі життя для адаптування знань і навичок до наявних потреб економіки

На національному та регіональному рівнях. Однак, втручання на регіональному рівні (за виключенням автономних регіонів) обмежується законодавством в сфері освіти, яка в більшості країн визначається центральним урядом. Регіональна влада, зазвичай, сприяє мобільності людських ресурсів чи фінансує створення нових відділів в Університетах та дослідницьких центрах у галузях, які відносяться до регіональних секторів економіки.

Створення мереж, спільне розміщення суб’єктів та заходи із створення кластерів

Фокусування на розробці кластерів та ініціатив по створенню мереж в кількох ключових галузях промисловості. Заохочення FDI, пов’язаних із створенням кластерів

Програми із створення мереж можуть бути як національні, так і регіональні. Національні ініціативи зазвичай мають місце, коли кластер чи певна галузь промисловості перетинають адміністративні межі регіону.

Трансфер знань і технологій до підприємств

Покращення інфраструктури з трансферу технологій. Концентрація зусиль з основних ініціатив із створення кластерів, адаптування до змін у регіональній економіці. Поширено вплив на МСП, але не залучаючи МСП до участі в цьому процесі.

Регіональні ініціативи, зазвичай, покривають створення інкубаторів та інноваційних центрів, тоді як національні ініціативи стосуються розробки більш спеціалізованих дослідницьких центрів та організацій.

Співпраця державних дослідних організацій з приватним сектором у сфері проведення наукових досліджень

Встановлення істотних зв’язків між університетами та промисловістю. Фокусування на основних сферах ініціатив політичних стратегій, але відкрите до внесення змін на ранньому етапі

Навіть у країнах з автономними регіонами спільні програми співпраці публічного і приватного секторів у галузі ДТРІ фінансуються, в основному, національними органами влади.

Підтримка досліджень на державному рівні

Посилення державних наукових досліджень на регіональному рівні. Поширення досліджень у секторі вищої освіти.


Більшою частиною – національна, за винятком автономних регіонів в деяких країнах – як, наприклад, землі в Німеччині.

Фінансова підтримка наукових досліджень і розробок в приватному секторі

Розробка практик із підтримки мережевої роботи та створення стимулів у секторі МСП.

Сприяння створенню spin –off



Як правило, така політика підтримується національною владою через фінансування чи прийняття відповідного законодавства (наприклад, створення законодавчої рамкової структури щодо створення спін-оф при державних дослідницьких інституцій).

Інші заходи

Фокусування на структурних змінах через створення нових сфер впливу

Головним чином, національна політика з прийняття законодавчих ініціатив та створення великих інфраструктур.

Джерело: Адаптована автором таблиця №2 у статті Тодтлінга Ф. та Тріппла М., (2004).
Деякі приклади заходів/ програм для регіонів другого типу в ЄС надані в Додатку 7.3.

Регіони третього типу – Центральні регіони із фрагментованими мережами

Регіони третього типу, зазвичай, відносять до регіонів з порівняно високим рівнем доходів, де сконцентровані висококваліфікованих людські ресурси. Також до цих регіонів відносяться те, де розташовані найбільш важливі університети та дослідницькі організації.

В цих регіонах розташована велика кількість промислових підприємств та підприємств із сектору надання послуг, однак, зв’язки між кластерами та мережами є слабкими та проблематичними. Не дивлячись на наявність великої кількості кампаній із діяльністю у сфері досліджень та розробок, процес генерації нових знань, створення інноваційних продуктів та створення spinoffs є диспропорційним до потенціалу регіонів.

Більше того, не дивлячись на наявність багатьох висококваліфікованих ВУЗів, науково-дослідних організацій та на велику кількість спеціалістів, зв’язки з промисловістю часто є слабкими. Ці слабкі зв’язки відображені у низькому рівні інноваційних зв’язків в мережах.



Регіони, які належать до цієї категорії: Лаціо (Італія) та Аттікі (Греція). Нижченаведена таблиця визначає основні напрямки політики, прийнятої більшістю країн ЄС для того, щоб скорегувати неефективність регіонів третього типу.
Таблиця 3: Регіони третього типу – Центральні регіони з фрагментованими мережами

Сфери політики

Цілі політики

Розподіл повноважень між національними та регіональними органами влади

Стратегічне орієнтування регіональної економіки

Покращення позицій регіональної економіки як складової глобальної економіки, заснованої на знаннях, та приєднання локальних виробничих мереж до виробничих ланцюгів з високою доданою вартістю на міжнародному рівні.

Зазвичай відбувається поєднання двох – національної та регіональної ініціатив. Однак, поступово політика щодо ДТРІ в ЄС починає формуватись чи базуватись на пропозиціях від регіональних органів влади та кола зацікавлених суб’єктів такої діяльності.


Покращення методів управління дослідженнями та розробками

Запобігання надмірностям, покращення координації між національним та регіональним рівнями

Сильна співпраця між національними та регіональними органами влади є вимогою.

Створення середовища, що є дружнім по відношенню до створення інновацій

Покращення рамкової структури – умов для підприємців та кампаній, які виникли нещодавно, підвищення коефіцієнту використання венчурних капіталів

Основний обов’язок національних урядів, оскільки він вимагає законодавчого втручання у такі сфери як обкладання податками, управління правами інтелектуальної власності, впровадження заходів по створенню нових венчурних фондів, підприємств, etc.

Зростання людського капіталу (ресурсів)

Встановлення та підтримання національного та міжнародного центрів досконалості в системі вищої освіти

В основному, це національні ініціативи, оскільки освітня політика формулюється на центрально-урядовому рівні.

Створення мереж, спільне розміщення та заходи із створення кластерів

Створення прикладів найкращої практики ініціатив із створення кластерів, включаючи й МСП.

Програми із створення мереж можуть бути регіональні чи національні.

Трансфер знань і технологій до підприємств

Обмежена кількість регіональних центрів з трансферу технологій – координація їх діяльності. Внесення змін до системи трансферу технологій поза основними успішними кластерами. Адресовано потребам МСП.




Співпраця державних дослідних організацій з приватним сектором у сфері проведення наукових досліджень

Розширення зв’язків на рівні «університет-промисловість» на сфери майбутнього інтересу. Використання повного ряду опцій для зв’язків між ВУЗами та промисловістю.

Навіть у країнах з автономними регіонами спільні програми співпраці публічного і приватного секторів у галузі ДТРІ плануються і впроваджуються національними органами влади. Більше того, дослідницькі пріоритети часто закріплюються на національному рівні та впливають як на дослідницьку так і на освітню політику.

Підтримка досліджень на державному рівні

Посилення бази регіональних досліджень для того, щоб створити її найповнішою на міжнародному рівні. Створення балансу між університетами та державним науково-дослідним сектором.



Більшою частиною – національна, за винятком автономних регіонів в деяких країнах – як, наприклад, землі в Німеччині.

Фінансова підтримка наукових досліджень і розробок в приватному секторі

Розробка політики підтримки для мереж та внесення змін до законодавства щодо сектору МСП. Надання підтримки кампаніям, які щойно виникли, та spin-offs в секторах економіки, які засновані на знаннях.

Така політика підтримується національною владою.

Інші заходи

Адресована сильним сторонам та недолікам регіонів на індивідуальному рівні

Головним чином, національна політика стосовно законодавчих ініціатив та великих інфраструктур.

Джерело: Адаптована автором таблиця №2 у статті Тодтлінга Ф. та Тріппла М., (2004).

Деякі приклади заходів/ програм для регіонів третього типу в ЄС надані в Додатку 7.3.


Три типи підходів до визначення політики, надані вище для кожного типу регіонів, висвітлюють необхідність змін у інноваційній політиці, яка спрямована на спеціальні виклики, проблеми та можливості, які існують у кожному типу регіонів. Однак, деякі ключові питання політичної стратегії співпадають для всіх типів регіонів:

  • Існує потреба у переході від стратегії, заснованої на потребах підприємств, до системного підходу. Так само політика, орієнтована на сприяння розбудови інфраструктури, може бути доповнена «м’якою» політикою – наприклад, розвиток людських та соціальних ресурсів чи співпраця між компаніями та університетами.

  • Інноваційні заходи не можуть обмежуватись лише стимулюванням наукових досліджень та розробок та технологічних інновацій, але також повинні прийняти до уваги інші аспекти – такі як організаційний, фінансовий та комерційний аспекти інноваційного процесу.

  • Задля того, щоб підвищити можливості регіонів та фірм до інноваційної діяльності, необхідно розширити можливості щодо приєднання всіх акторів в регіоні до таких ініціатив.

  • Під час розробки ДТРІ-заходів вважається за усталену практику консультуватись з регіональними учасниками та діяти на основі їх згоди – такий шлях є результативнішим за слідування стратегіям, розробленим центральними органами влади і наданим регіонам для виконання(top down policy strategies).

  • Співкоординація між різноманітними рівнями формування політики (регіональної, національної та ЄС) задля запобігання дублювання зусиль та неефективного використання обмежених ресурсів.


Достарыңызбен бөлісу:
  1   2   3   4   5   6   7




©www.dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет